Литовським князем Вітовтом?
Досить популярною є версія про те, що Кременчук, разом з іншими укріпленими містечками по Дніпру звів у кінці  XIV –  на поч. XV  ст. великий литовський князь Вітовт.
Дійсно, експансійні походи цього литовського князя на південь України у дослідників  особливих суперечок не викликають, але більш-менш доказовим є пов’язування з іменем Вітовта міст та укріплень у нижній течії Дніпра. Грушевський, з посиланням на пруські, литовські та французькі джерела, писав, що  під час походу 1398 року Вітовт "підбив собі околиці нижнього Дніпра й для оборони їх поставив на Дніпрі город св. Івана... Подорожники XVI в. переказують місцеві традиції про Витовтові укріплення й заведення: на нижнім Дніпрі, коло о. Тавани пам’ятали Витовтову митницю... й останки кам’яного будинка звали "Витовтовою банею”[ix].
Під "подорожниками XVI ст.”  М.Грушевський має на увазі насамперед австрійського посланця Михалона Литвин, який 1550 року написав для польського короля трактат "Про звичаї татар, литовців та московитян”. У цьому трактаті, який зберігся у фрагментах, зокрема зазначається: 
"Вони [купці] здавна сплачували за знак на митниці  предкам Священної Величності Вашої, при переправі через Бористен біля Товані. Там і нині існує склепінне приміщення з суцільного каменю, що і нами, і жителями Таврики (Tavrіcanі), і греками називається Витординською банею (balneum Vіtordіnum)[x]. І кажуть, що тут зупинявся збирач податків (publіcanus) великого князя Литви, який збирав мито”[xi].
У тому ж фрагменті міститься й перелік переправ на Дніпрі:
"Корисний також Бористен усім землям Величності Вашої для відбиття набігів татар. Адже й у тих, хто пливуть по ньому нижче Черкас (Cerkassі), в одинадцятьох місцях постають на шляху пороги (lіmіnaj), котрі мають свої назви. Вони становлять перешкоди через круті і лежачі поперек шляху підводні камені. Їх можна подолати лише розвантаживши судно, а через високі, круті, скелясті береги до них не можна пристати, а переправа можлива лише в кількох місцях нижче Черкас (Cіrkassі). Вони [переправи] називаються Кременчук (Кеrmіeczіk), Упськ (Upsk), Гербердієв Ріг (Hіerbedeіewrog), Maшурин (Massurіn), Кочкош (Koczkosz), Товань (Towany), Бурхун (Burhun), Тягиня (Tyachіnіa), Очаків. Якби в цих місцях стояли також невеликі морські загони, то вони могли б перекрити шлях величезним татарським полчищам”[xii].
М. Грушевський вважав, що саме завдяки цьому переліку вже згадуваний нами Т.Нарбут висунув гіпотезу про існування міст-фортець на Дніпрі з такими ж назвами:
"Досить популярна в науці ще звістка Нарбута  - він вичислює цілий ряд замків, збудованих Витовтом в степах, де стояли литовські залоги: "Krzemienczuk to est syn Krzemienca, osada Krzemieniecka, Upsk, Heberdejow rog…”. "Проф.. Антонович... і за ним В.-Буданов”, - зазначав Грушевський,  - "...без застережень переймають сю звістку. Але се одна з тих "оригінальних” Нарбутівських звісток, які в самім сумнім світлі представляють достовірність тих його оригінальних відомостей. Взяв він цей реєстр імен від Литвина – тільки там вони нічого не мають до Витовта. Михайло Литвин, описуючи переправи через Дніпро, висловлює гадку, як би можна загородити дорогу татарським нападам, поставивши там якусь річну сторожу, і начисляє ті місця, де можна переправитися через Дніпро...  Нарбут виписав, як бачимо, сей ряд імен і ex propria diligentia додав те, що пропонував Михайло: замки й залоги в часах Витовта. І так пішли по науковій літературі гуляти сї Витовтові замки.” [xiii].
Виправлена ж Грушевським сентенція Нарбута, яка залишалася тим не менше, "доказом” для деяких істориків, зокрема польського дослідника З.Вуйцика, російського Л.Падалки, раптом з’явилася у кінці ХХ століття в українській історичній літературі.
Більш того, у примітках до київського видання "Опису України” Г.Боплана [xiv] раптом з’являється твердження, що саме кременчуцьку фортецю  М.Литвин  називав Вітовтовою. Хоча Литвин "Витовтою”  називав єдину фортецю, а, вірніше її залишки – біля Товані. 
Про те, що Литвину не була відома фортеця під назвою Кременчук підтверджує ще одна цитата з дев’ятого фрагменту  його трактату: "Уся ця ріка [Дніпро] протікає ... по землях ... з давніх часів під владою литовською біля фортець (далі йде перелік) ... Київ (Kіow), Канів (Kanіew), Черкаси (Czerkassі) і Дашів (Dassow), інакше — Очаків.” Як бачимо, наступною після Черкас Литвин називає вже Очаків.
Однак цитована вище примітка до "Опису...” Боплана, схоже, стала першоджерелом для багатьох дослідників, які вирішити повірити її авторові на слово, а самого першоджерела, тобто, Литвина  не читати. Бо як пояснити, що навіть у примітках І.Старостіної до московського видання 1994 року цитованого тут  трактату М.Литвина можна прочитати:
"У Кременчуга, где находилась сооруженная Витовтом крепость” – стверджує автор приміток, не вказуючи при цьому, як він дійшов такого висновку... 
Звичайно, у читача може виникнути природне запитання: адже коли автор схиляється до того, що слово Керменчик має тюркомовне походження і означає "маленька фортеця” та ще й виникла у такому звучанні ХІІІ-XIV ст., то чи не є згадка цього слова у Литвина побічним доказом того, що фортеця на місці нинішнього Кременчука таки існувала? І існувала за часів того ж Вітовта? Так, дійсно. Переправа, про яку згадував Литвин отримала свою назву, швидше за все, саме від стародавньої фортеці. Більше того, автор немає підстав геть відкидати припущення, що ця фортеця не могла бути відновленою за часів Вітовта. Однак, разом з тим, наразі немає й жодних підтверджень того, що саме так і було. А тим більше, не може слугувати таким підтвердженням посилання на трактат  Литвина.

А може, все ж таки, слов’яни?
Розглядаючи версії походження назви Кременчука та Крюкова, ми зробили припущення, що свої назви місто та село (а згодом - посад) на правому березі отримало від золотоординських племен у ХІІІ ст. Разом з тим відзначалося, що самі ординці фортець  не будували, а користувалися для зведення власних поселень або природніми умовами захисту, або більш ранніми, давньоруськими фортифікаціями.
Звернемо увагу, що у традиції містобудувань Київської Русі  досить поширеним було зведення фортифікаційних споруд з використанням природних умов. Зокрема – будівництво дерев’яних укріплень на кам’яній основі.
Прикладами такого виду фортифікацій можуть бути стародавній Іскоростень, давньоруська фортеця ІХ-ХІІІ ст. Тустань, збудована на урицьких скелях, замок у Скалі-Подільській над Збручем.
Археологічна розвідка 2003 року (Супруненко) виявила на гранітній Скелі-реєстрі  у Кременчуці сліди її використання як каменоломні у ХІІ-ХІІІ ст. та як основи для давньої споруди[xv]. Тією ж розвідкою поблизу Скелі, в межах замку XVII-XVIII ст. виявлено сліди давньоруського  поселення ХІІ ст..
Знахідки, особливо в купі з версією про слов’яномовне походження назви м. Кременчука (див. попередній розділ) дають підстави з  досить високою ймовірністю припустити, що перше укріплене городище було збудоване тут  саме у ХІІ столітті і цілком ймовірно, що дня цього активно використовувалися виступи гранітної скелі – і як основа для дерев’яних споруд, і як будівельний матеріал.