Лівий — протилежний правому. Український народ, пов'язував смисл "лівого" з ідеєю чогось недоброго, ворожого, зловісного: "Як дзвонить у правім усі, то має бути щось добре, а як у лівому, то — зле". Встати вранці лівою ногою наперед віщує нещасливий день, тому й приповідка: "Він сьогодні лихий, бо лівою ногою з ліжка встав". Вірили, що лівою рукою не годиться нікому нічого давати, бо то було б йому на шкоду; самий акт подавання лівою рукою свідчить про недоброзичливість. Не годиться також і їсти лівою рукою. А хто б лівою рукою перехрестився, то тим би до себе дідька прикликав. Те ж саме і в італійців, де "лівий" ("сіністро") означає не тільки поганий, шкідливий, але й навіть злочинний: "Фачча сіністра" ("ліве обличчя") значить — людина, що має злочинні нахили чи наміри. У французів "гош" ("лівий") означає фігурально незграбний.

***

Перше купання дитини мало в народній практиці не лише суто гігієнічно-профілактичне значення. Використовуючи певні предмети, передусім такі, що освячувалися у церкві (вода, зілля, мед), немовляті намагалися передати їхні лікувальні властивості. Магічна сила ніби зростала завдяки фор-мулам-побажанням, які супроводжували обряд. Так, у купіль хлопчику клали любисток, примовляючи, щоб любили; гілочку дуба, щоб був дужий; барвінок, щоб довго жив; чорнобривець, щоб був чорнобривий. У купіль дівчинці додавали ромашки, щоб рум'яна була; калину, яблука, щоб красна була. Підливали також святу йорданську воду.
Воду з купелі виливали там, "де люди не ходять", або під плодюче дерево.

***

Цілий ряд мудро помічених профілактичних заходів у народі здавна окреслювалися словом "гріх". Гріхом вважалося їсти яблука до Спаса (19 серпня за новим стилем), бо вони лишень дозрівали і могли викликати шлунково-кишкові захворювання. Заборонялося купатися до Купала (7 липня за новим стилем), оскільки вода ще недостатньо нагрілася.
Загальновідомий звичай накривати посуд з їжею і відро з водою, щоб туди не потрапив чорт; не можна їсти кільком однією ложкою, щоб не посваритися, мити посуд після заходу сонця.
Небезпідставні і такі повір'я, як заборона втиратися братам чи друзям одним рушником, бо неодмінно посваряться. Щоб не зустріти відьми, не рекомендувалося, не вмившись, виходити з хати. Не дозволялося кидати крізь вікно кістки, щоб вовки не поїли худобу. Вагітній жінці не радили виливати перед порогом помиї, бо дитина народиться недужою.
Подібні звичаї слід розглядати як певні санітарно-профілактичні норми, раціональні у своїй основі.

***

За давньою українською традицією обід вважався священним. Обідали завжди всією родиною в один і той же час. Першим за стіл сідав глава сім'ї — на покуті гад образами. Це місце було найпочеснішим: для дорогих гостей, весільних молодих, баби-повитухи. Під час обіду заборонялося сміятися, галасувати і навіть голосно розмовляти. На Київщині говорили: "Чи ж можна сміятися, коли їдять? Треба помити руки, тихо помолитися, мовчки сідати до столу і не лізти поперед батька. Перша ложка — хазяїна, а за ним уже всі домашні їдять". На Полтавщині побутувало повір'я: "Як хто за обідом вилається, в хаті хліб переведеться". Тому всі тихо і поважно обідали. А дітям не дозволяли й ногами качати під столом, бо нечистий причепиться. Не можна грюкати ложками чи ножем. Як щось упаде з рук, коли обідають, то якісь збитки трапляться. Їли із спільної миски, кожен своєю ложкою. Якщо сім'я велика, дітей садовили окремо. Певний демократизм виявлявся у звичаях обідати разом із робітниками, несподіваними гостями, яким видавали ложки і запрошували до трапези. Не допускали до спільного обіду лише людей, які заплямували себе "нечистою професією" (наприклад, шкуродерів). І в пекарських цехах таких людей не допускали до тіста (хліб вимагав бездоганної чистоти й моральності).

***

Мізинець, мізинний палець — найменший палець на руці. Йому український народ надавав особливого значення. Це палець, що, мовляв, знаходиться в безпосередньому зв'язку з душею. Тому, наприклад, упирі ссуть кров у дітей через мізинець. І у самого упиря, за народними повір'ями, душа знаходиться в мізинці лівої руки. Коли б йому утяти той палець, то душа зараз би з нього вийшла, і він помер би.
У давніх римлян заніміння, тобто змертвіння мізинця вважалося за зловіщий знак.
Договори з чортом, в яких йому продавалася душа, теж треба було підписувати кров'ю з мізинця.
Вірили, що через мізинець можна впливати не тільки на внутрішній біль людини — тугу тощо, а й на біль фізичний.

***

За народним повір'ям, дівчині заборонялося облизувати макогін під загрозою, що матиме лисого чоловіка.