Неділя, 25.06.2017, 07:26
Вітаю Вас Гость | RSS

Творча скарбничка вчителя історії та класного керівника Холодняк Анни

Форма входу
Меню сайту
Допомога сайту
Ви можете підтримати цей проект:
Прошу розмістити на своєму сайті нашу кнопку:

Вчитель історії

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наше опитування
Відвідувач сайту - хто Ви?
Всього відповідей: 2718

Походження назв Кременчука і Крюкова

Походження назв Кременчука і Крюкова
 На лівому березі Дніпра в Кременчуці виступає з-під землі і поринає у воду кількома гребенями гранітна скеля. Площа цієї скелі надзвичайно велика, її виступи лише на березі займають майже гектар, окремі її частини піднімаються над поверхнею Дніпра, коли рівень води в річці падає. У давні часи таких гранітних гребенів виступало з води значно більше і стерновим, які кермували човнами та кораблями, доводилося виявляти всю свою майстерність, щоб вміло провести свої судна поміж цими скелястими зубами. На згадку про ті часи кременчужани навіть склали легенду, пояснюючи назву свого міста його співзвучністю з вигуком "Кремінь! – чув?”, яким вістові повідомляли про небезпеку стерновим. Звичайно, це лише легенда, і, незважаючи на її ліричність, ані історики, ані мовознавці не сприймають її як серйозну гіпотезу про походження назви Кременчука. Але, тим не менше, це зовсім не значить, що кам’яні виступи гранітної скелі (яку, до речі, в народі часто називають крем’яною) не мали відношення до заснування та історії Кременчука, а також до походження його назви...
 Кремінчик, Керменчик, Кременчук
Загалом версій походження імені міста існує кілька. З огляду на сказане вище, їх огляд логічно буде почати з гіпотези, яку в середині ХІХ ст. виклав у своїх "Записках о Полтавской губернии, составленных в 1846 году" історик М. Арандаренко. Арандаренко виводив назву Кременчука від слова "кременчик", або "кремінчик" (шматочок кременю), яке стало основою для назви міста оскільки в Дніпрі поблизу сучасного Кременчука багато каміння кременистої породи[i]. Менш наукова, але все ж цікава версія слов’яномовного походження назви міста є у автора історії литовського народу Теодора Нарбута. Нарбут вважав, що за часів великого литовського князя Вітовта (XIV ст.) понад Дніпром було зведено кілька фортець для оброни південних кордонів князівства. У цих фортецях стояли литовські залоги з різних міст. А оскільки у фортеці, зведеній на території нинішнього Кременчука, вважав Нарбут, стояла залога з міста Кремінця, то вона й дала назву новому місту. "Krzemienczuk to jest syn Krzemienca”, стверджував Нарбут, використовуючи, напевне, аналогію: Ковальчук – син коваля, Матвійчук – син Матвія і т.д.[ii] Версія, повторюся, цікава, однак звістка Нарбута про присутність в цих місцях залоги є лише не підкріпленим жодними доказами здогадом. Науковість версії Нарбута, особливо в частині визначення часу появи фортеці в Кременчуці ми розглянемо в іншій статті. А зараз все ж відзначимо, що співставлення версій Арандаренка та Нарбута мимоволі наштовхує на появу ще однієї, скоригованої – Кременчук як син кременя (каменя), тобто "народжений кременем”, а якщо згадати про виступи скелястих гранітних порід, то правильніше буде говорити "народжений на кремені (камені)”, або "зведений з кременя (каменя)” (про фортецю). В усякому разі, в усіх цих версіях, а також у тих, що будуть розглянуті нижче, присутній суфікс -чук (-чик), який або надає слову зменшувальної форми, або використовується для означення частини від цілого. Суфікс -чук (-чик) з’явився у східнослов’янських мовах завдяки впливу тюркомовних племен, які в тій чи іншій мірі були присутніми в українських степах починаючи з VI і аж до XV століття. Таке сусідство дало підставу істориками висунути ще й тюркомовні версії походження назви Кременчука. Один з перших дослідників історії Кременчука Ф. Ніколайчик, спираючись на лінгвіста Кеппена пояснював назву міста від татарського "кер”, або "кир”, що означає пагорб, підвищення. Ніколайчик, згадуючи, що в різних джерелах переправу під Кременчуком називали татарською, вважає, що саме татари й назвали її Керменчиком, оскільки орієнтувались на залишки городища, яке стояло на лівому березі і яке у кінці XVI століття описував Е.Лясота. При цьому І.Ніколайчик наголошує, що мова йде не про золотоординських, а про кримських татар [iii]. Та все ж у розрізі тюркомовних гіпотез більш ймовірною є та, до якої схиляється автор кількох праць, присвячених походженню власних назв на території України О.Стрижак. На його думку, назва міста походить від слова "кермен” (фортеця). Чик (чук) – це, знову ж таки, зменшувальний суфікс, який дозволяє перекласти слово "керменчик” як "маленька фортеця”. До речі, міст та сіл з такими ж назвами є доволі багато. Згадати хоча б Керменчик у Криму та Кременчук (Керменчик) на Дністрі тощо. Остання версія походження назви Кременчука підтримується багатьма дослідниками[iv], і не в останню чергу зважаючи на ту обставину, що у найдавнішому відомому документі (1550 рік), де є згадка про переправу через Дніпро в районі сучасного міста, вона названа саме Керменчик (Кеrmeczik)[v] . Разом з тим, стверджувати, що назву місту дали саме татари чи інші тюркомовні племена, однозначно не можна. Зрозуміло, що майже тисячолітнє сусідство народів, одні з яких розмовляли тюркськими мовами, а інші – праслов’янською (згодом – староукраїнською) не могло не призвести до того, що в цих мовах з’явилося чимало споріднених слів. Лінгвістично добре простежується зв’язок кер-кермен-кремен-кремень-кремінь, який має по суті одне збірне значення – твердиня, камінь, форт, фортеця. А тому не можна виключити можливості, що спершу поселення чи городище, яке могло виникнути ще в ІХ-ХІІ ст. мало слов’яномовне походження, пов’язане зі словом кремінь – хоча б і Кремінчик. Згодом, наприклад, за золотоординських часів, воно могло бути переінакшене татарами на близьке за звучанням та більш зрозуміле для них Керменчик. А ще згодом, коли українські уходники (а потім і козаки) почали потрохи встановлювати контроль над українським лісостепом, поселення (місто, фортецю, урочище, переправу) стали називати ближчим для української вимови іменем Кременчук. З іншого боку, не можна відкидати й тієї можливості, що до появи назви Керменчик городище або місто, що існувало тут раніше, називалося зовсім по-іншому. Але в народній пам’яті збереглася саме тюркська назва. Тюркомовних топонімів, до речі, в лісостеповій та степовій Україні, а також і поблизу самого Кременчука чимало: Кагамлик, Омельник, Хорол тощо. Закінчуючи тему пояснення назви Кременчука було б несправедливо не згадати ще одну версію, яку висловив донецький учений О. Черних. На його думку, топонім Кременчук складається зі староанглійських слів "cram in(to)” (втискувати, переповнювати) та "choke” (загромаджувати) і означає "вузьке, втиснуте між виходами скелястих порід, місце[vi]. Яке відношення має до топонімів українського лісостепу староанглійська мова? О. Черних вважає, що топонім Кременчук (як і ряд інших на території сучасної України) з’явився завдяки іраномовним племенам (зокрема, скіфським), мова яких походить з однієї прамови, чи (як у О.Черних)
Курук, Курукове, Крюків
 Автор першої ґрунтовної праці з історії Кременчука Ф.Ніколайчик, розповідаючи про минуле колишнього посаду, а згодом – частини міста Крюкова, пояснював його назву від озера Курукового[vii]. Інші історики, зокрема, польський дослідник О.Яблоновський, висували подібні версії (від річки Курук), але ніхто з них чомусь не робив спроби пояснити походження самого похідного терміну – курук. Щоправда, полтавська дослідниця В.Жук пояснює назву Куруків, виходячи з того, що вона "розшифровується у народів багатьох країн - Китай, Якутія, Середня Азія, Азербайджан, Дагестан, Болгарія, Туреччина, Греція - так: "куру”, "курук” – "сухий”, "пересихаючий”, "суха кам'яниста рівнина” та "ова” – у болгарській мові – "рівнина”[viii]. Однак таке пояснення, з огляду на те, що правобережні території навколо Кременчука важко назвати "сухими” чи такими, що нагадують "суху” та ще й "кам’янисту рівнину” (вони завжди були заболоченими і багатими на озерця), видається сумнівним. Більш ймовірною є інша версія, яку спробуємо обґрунтувати нижче, для початку звернувши увагу на деякі важливі для пояснення терміну "курук” історичні обставини та джерела. Перша писемна звістка, що згадує похідний топонім (точніше, гідронім) Курукове, належить до 1625 р., коли, як відомо, в урочищі Ведмежі Лози на березі Курукового озера відбулася битва між польськими та козацькими військами. За результатами мирних переговорів було складено договір, який увійшов в історію під назвою Куруківський трактат. [ix] М.Грушевський, досліджуючи обставини однієї з битв кампанії 1625 р., посилається на тогочасне польське джерело, в якому згадується про залишки старого городища, "де і тепер ще є останки турецького мечету” [x] біля р. Цибульник, яка впадає у Дніпро на кілька кілометрів вище від нинішнього Крюкова (нині це місце затоплене Кременчуцьким водосховищем). Про "стару татарську церкву" на високому погорбі на правому березі Дніпра, трохи вище за течією від Кременчука, згадує у своєму щоденнику і відомий сілезький мандрівник - посланець Австрійського імператора Еріх Лясота [xi], який мандрував Дніпром у 1594 р. Археологи, зокрема, О.Супруненко, схильні датувати згадувані в цих джерелах залишки татарської мечеті золотоординськими часами, вважаючи, що мова йде про центричний купольний мавзолей [xii]. На прилеглих до сучасного Кременчука теренах виявлено ряд археологічних знахідок золотординського часу (ХІІІ-XIV ст.): на території самого Кременчука, сіл Устимівки, Шушвалівки, Максимівки, смт. Градизька та ін.[xiii] Все це підтверджує активну присутність золотоординців на території сучасної Кременчуччини та прилеглих земель, які входили до північої частини Західного улусу Золотої орди[xiv]. Золота орда, як відомо, була потужним військово-політичним об’єднанням, існування якого потребувало постійної готовності до регулярних воєнних дій. Задля забезпечення своїх армій монгольські та тюркомовні племена утворювали на підвладних їм теренах своєрідні заповідники, – недоторканні великі території, які ретельно оберігалися від випасів, полювань чи іншого господарського використання. Такі заповідники називалися куруками. Про час появи таких військових заповідників єдиної думки серед дослідників немає. Так, В. Борейко вважає, що вони існували у Х-ХV ст.,[xv] Г.Семенов виводить їх вже з VII ст.[xvi] Спираючись на арабського історіографа ат-Тарабі (ІХ ст.), а також на інші джерела, С.Кляшторний також доводить існування куруків-заповідників у тюркських народів ще з VII ст.[xvii] Разом із тим, всі історики сходяться на тому, що заповідники-куруки існували аж до XV ст. Уривок з "Історії" ат-Тарабі, який наводиться у С.Кляшторного, дає чіткі уявлення про те, як використовувалися заповідники-куруки: "Хакан приказал своим готовиться к войне. А у хакана были во владении луг и заповедные горы, к которым никто не приближался и не смел в них охотиться, ибо они были оставлены для [подготовки] к войне. Пространство, которое занимал этот луг, было в три дня [пути] и заповедника в горах - три дня. И люди стали готовиться [к походу]. Они выпустили пастись свои стада [на заповедный луг], стали дубить шкуры убитых на охоте животных и делать из них сосуды, стали изготавливать луки и стрелы"[xviii]. Наведені вище дані дають тверду підставу запронувати версію, що золотоординці Західного улусу (особливо, зважаючи на його прикордонне географічне положення) використовували правобережну територію, прилеглу до Кременчуччини, в якості заповідника-курука, оберігаючи його на випадок воєн. Термін курук дав згодом назву річці Курук (яка з часом перетворилася на одну з Дніпровських проток), а та, в свою чергу – озеру Куруковому. Цілком можливо, що необхідність оборони заповідника-курука на правому березі Дніпра та контролю над переправою змушували золотоординців тримати тут постійні військові залоги. Самі ординці, як відомо, укріплень не будували, а для власних поселень та таборів використували давньоруські селища чи укріплення, або ж зводили невеличкі містечка під захистом природніх умов[xix]. Заплава ж на правому березі Дніпра навпроти Кременчука якнайкраще відповідала цим вимогам. Тут варто було б звернути увагу на згадки про залишки городища поблизу озера Курукового, які є в описах вже згадуваної Куруківської битви[xx]. Це могли бути як руїни давньоруського поселення, що використовувалося для розміщення військової залоги ординцями, так і власне ординцями побудованого містечка. Доречно, у зв’язку з цим, ще раз згадати також версію щодо походження назви Крюкова польського історика О.Яблоновського, який виводив її від тюкського словосполучення "Курук-ова", де "-ова" - твердиня, форт [xxi]. Як і назву Очакова, він пояснював назву Курукова як "твердиня (форт) на р. Курук”. Згадані вище залишки городища цілком могли бути тим укріпленням (фортом), про яке писав О.Яблоновський, але до його версії варто було б внести поправку: Курукове – це форт курука-заповідника. Було б цілком логічним також припустити, що наведені вище обставини мали зв’язок і з появою назви Керменчик, стосовно укріпленого поселення на лівому боці Дніпра, яке також могло використовуватися ординцями для контролю над переправою. [i] Арандаренко Н. Записки о Полтавской губернии, составленніе в 1846 году. - Полтава, 1852. - Ч.3. – С. 830. [ii] Грушевський М. Історія України-Руси. – К. 1993. – Т.4. – С. 315 [iii] Ніколайчик Ф. Город Кременчук. Исторический очерк. – СПб, 1891. – С.8 [iv] Осташко О., Юшко В. та ін. Нарис історії Кременчука. – Кременчук, 1995. – С.9 [v] Литвин М. "О нравах татар, литовцев и московитян”. – М. 1994. [vi] Черных А. Древний город Китеж находится в Москве // Российский Кто есть Кто? – 2002. – №6. [vii] Ніколайчик Ф. Город Кременчук. Исторический очерк. – СПб, 1891. – С.52 [viii] В.Жук. Кременчук – "Маленька фортеця”//Інформаційний бюлетень. – Кременчук. – 2003 р. – №36. [ix] Архив Юго-Западной России. — Ч. III. — Т. І. — №. 78. — С. 284-292. [x] Грушевський М. Історія України-Руси. – К. 1995. – Т.7. – С. 545 [xi] Лясота Е. Щоденник //Жовтень. – Львів, 1984. - №10. [xii] О.Супруненко. З повідомлень XVI – XVII ст. про археологічні пам’ятки Полтавщини // Матеріали третьої полтавської наукової конференції з історичного краєзнавства. - Полтава, 1992. [xiii] О.Супруненко, І.Кулатова та ін. Старожитності Кременчука. – Полтава-Кременчук, "Археологія”, 2004. – С.116-118. [xiv] Там же. – С.119. [xv] Борейко В. Истоки зарождения первобытного заповедного дела // Econews. – 1998. - № 4. [xvi] Семенов Г. Согдийские города в Семиречье // Диалог цивилизаций. - Вып. 2. [xvii] Кляшторный С. Новые открытия древнетюркских рунических надписей на Центральном Тянь-Шане // Известия НАН КР. – 2001. - № 1-2. - С. 73-75 [xviii] Там же. [xix] О.Супруненко, І.Кулатова та ін. Старожитності Кременчука. – Полтава-Кременчук, "Археологія”, 2004. – С.119. [xx] Грушевський М. Історія України-Руси. – К. 1995. – Т.7. – С. 552 [xxi] О.Яблоновський. // Żródła dziejowe. – Warszawa, 1877. – Т. 7.
Пошук
Корисна інформація
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання Погода в Кременчуці
Календар
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930




Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz