Вівторок, 19.03.2024, 04:49
Вітаю Вас Гость | RSS

Творча скарбничка учителя історії Холодняк Анни

Форма входу
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наше опитування
Відвідувач сайту - хто Ви?
Всього відповідей: 2773

Коли і ким був заснований Кременчук?

Коли і ким був заснований Кременчук?
Польськими королями Сигизмундом ІІ або Сигизмундом ІІІ?
Офіційною датою заснування Кременчука вважається 1571 рік.
Саме 1571 року було видано наказ польським королем Сигизмундом ІІ про необхідність побудови фортеці в урочищі Кременчук для захисту південних кордонів Речі Посполитою від набігів татар та убезпечення втеч посполитого населення на козацькі вольниці.
Але і М. Грушевський[i], і один з перших ґрунтовних дослідників історії Кременчука Ф. Ніколайчик, однозначно заперечують факт побудови фортеці у 1571 році.  Ніколайчик приводить свідчення сучасника  Сигизмунда ІІ, італійця Гвагніна, який часто супроводжував  короля під час його воєн та мандрівок польськими землями. У 1584 році Гвагнін видав у Франкфурті історико-статистичний опис Польщі. У другому томі цієї праці в описі Київського князівства відзначається: "Ниже Черкасс и Канева нет более христианских поселений... До самого Очакова, укрепленного города в устьях Днепра, лежит пустынная, лишенная жителей степь…” [ii] 
Так само немає певних свідчень про виконання  універсалу  Сигизмунда ІІІ від 1591 року, яким також приписувалося збудувати укріплення в районі Кременчука[iii].
У  щоденниках  австрійського посланця Еріха Лясоти є датована червнем 1594 року згадка, що стосується  "Кременчука, де лишилися сліди старого замку або городища»[iv].
Пізніше, 1635 року, бачив "Кременчук, де є зруйнована древня будівля” і французький інженер Боплан [v]
І, нарешті, запис про «Кременчук…[що] раніше колись був містечком, зараз лежить пустим полем з іншими прилеглими до нього урочищами» зроблено у  1636 році, в офіційних підсумках люстрації земель в Україні [vi].
Що ж це був за старовинний земляний замок чи городище? Звичайно, можна припустити, що мова все-таки йде про фортецю, побудовану  у 1591 році, а до 1594 – вже зруйновану, але ж  і Лясота, і Боплан чітко вказували на «стару», «древню» будову чи земляний вал,  або ж городище.
Отже, руїни, які бачив Лясота у 1594 та Боплан у 1635 році аж ніяк не могли залишитися  від замку, збудованому поляками.
То коли ж  ким він був збудований?



Булгарським ханом Курбатом?
Автором версії про заснування Кременчука у
VII ст. за часів Великої Болгарії її володарем ханом Курбатом є полтавська дослідниця В.Жук. 
Версія, без сумніву, приваблива, особливо коли розглядати її з точки зору "чим давніше – то краще”. Однак єдиним доказом того, що Кременчук було засновано саме у
VII ст. булгарами, В.Жук приводить тюркомовну гіпотезу походження його назви (Керменчик – "маленька фортеця”), яку ми детально розглянули в іншій статті. У якості побічного доказу дослідниця використовує сумнівні першоджерела, опубліковані казанським істориком Ф.Нарутдіновим, а саме – звід давньобулгарських літописів "Хроніка Джахвара” та поему "Легенда про дочку Шана”. У своїх дослідженнях Ф.Нурутдінов[vii] робить спробу довести, що болгарський хан Курбат стояв біля витоків Київської Русі та, зокрема, саме він заснував м. Полтаву (Балтавар). А оскільки Курбат заснував Полтаву, то чому б не припустити, що Кременчук також заснував він, – робить сміливе припущення В.Жук[viii].  Однак, слід зазначити, що ніхто з сучасних вчених-істориків не сприймає всерйоз заяви Нурутдінова про автентичність літописних першоджерел, вважаючи їх фальсифікацією.
Ґрунтовній критиці версію В.Жук піддав полтавський археолог к.і.н. О.Супруненко, вважаючи, що вони є нічим не підтвердженими, і навіть відверто помилковими, особливо у частині подальшої долі кременчуцької (керменчицької) фортеці – В.Жук вважає, що її використовували тюркомовні угри, торки, печеніги, хоча, як відомо, жодне з перелічених етнічних угруповань фортець не зводило, а лише руйнувало їх.

Литовським князем Вітовтом?
Досить популярною є версія про те, що Кременчук, разом з іншими укріпленими містечками по Дніпру звів у кінці 
XIV –  на поч. XV  ст. великий литовський князь Вітовт.
Дійсно, експансійні походи цього литовського князя на південь України у дослідників  особливих суперечок не викликають, але більш-менш доказовим є пов’язування з іменем Вітовта міст та укріплень у нижній течії Дніпра.
Грушевський, з посиланням на пруські, литовські та французькі джерела, писав, що  під час походу 1398 року Вітовт "підбив собі околиці нижнього Дніпра й для оборони їх поставив на Дніпрі город св. Івана... Подорожники XVI в. переказують місцеві традиції про Витовтові укріплення й заведення: на нижнім Дніпрі, коло о. Тавани пам’ятали Витовтову митницю... й останки кам’яного будинка звали "Витовтовою банею”[ix].
Під "подорожниками
XVI ст.”  М.Грушевський має на увазі насамперед австрійського посланця Михалона Литвин, який 1550 року написав для польського короля трактат "Про звичаї татар, литовців та московитян”. У цьому трактаті, який зберігся у фрагментах, зокрема зазначається: 
"Вони
[купці] здавна сплачували за знак на митниці  предкам Священної Величності Вашої, при переправі через Бористен біля Товані. Там і нині існує склепінне приміщення з суцільного каменю, що і нами, і жителями Таврики (Tavrіcanі), і греками називається Витординською банею (balneum Vіtordіnum)[x]. І кажуть, що тут зупинявся збирач податків (publіcanus) великого князя Литви, який збирав мито”[xi].
У тому ж фрагменті міститься й перелік переправ на Дніпрі:
"Корисний також Бористен усім землям Величності Вашої для відбиття набігів татар. Адже й у тих, хто пливуть по ньому нижче Черкас (Cerkassі), в одинадцятьох місцях постають на шляху пороги (lіmіnaj), котрі мають свої назви. Вони становлять перешкоди через круті і лежачі поперек шляху підводні камені. Їх можна подолати лише розвантаживши судно, а через високі, круті, скелясті береги до них не можна пристати, а переправа можлива лише в кількох місцях нижче Черкас (Cіrkassі). Вони [переправи] називаються Кременчук (Ке
rmіeczіk), Упськ (Upsk), Гербердієв Ріг (Hіerbedeіewrog), Maшурин (Massurіn), Кочкош (Koczkosz), Товань (Towany), Бурхун (Burhun), Тягиня (Tyachіnіa), Очаків. Якби в цих місцях стояли також невеликі морські загони, то вони могли б перекрити шлях величезним татарським полчищам”[xii].
М. Грушевський вважав, що саме завдяки цьому переліку вже згадуваний нами Т.Нарбут висунув гіпотезу про існування міст-фортець на Дніпрі з такими ж назвами:
"Досить популярна в науці ще звістка Нарбута  - він вичислює цілий ряд замків, збудованих Витовтом в степах, де стояли литовські залоги: "Krzemienczuk to est syn Krzemienca, osada Krzemieniecka, Upsk, Heberdejow rog…”. "Проф.. Антонович... і за ним В.-Буданов”, - зазначав Грушевський,  - "...без застережень переймають сю звістку. Але се одна з тих "оригінальних” Нарбутівських звісток, які в самім сумнім світлі представляють достовірність тих його оригінальних відомостей. Взяв він цей реєстр імен від Литвина – тільки там вони нічого не мають до Витовта. Михайло Литвин, описуючи переправи через Дніпро, висловлює гадку, як би можна загородити дорогу татарським нападам, поставивши там якусь річну сторожу, і начисляє ті місця, де можна переправитися через Дніпро...  Нарбут виписав, як бачимо, сей ряд імен і ex propria diligentia додав те, що пропонував Михайло: замки й залоги в часах Витовта. І так пішли по науковій літературі гуляти сї Витовтові замки. [xiii].
Виправлена ж Грушевським сентенція Нарбута, яка залишалася тим не менше, "доказом” для деяких істориків, зокрема польського дослідника З.Вуйцика, російського Л.Падалки, раптом з’явилася у кінці ХХ століття в українській історичній літературі.
Більш того, у примітках до київського видання "Опису України” Г.Боплана [xiv] раптом з’являється твердження, що саме кременчуцьку фортецю  М.Литвин  називав Вітовтовою. Хоча Литвин "Витовтою”  називав єдину фортецю, а, вірніше її залишки – біля Товані. 
Про те, що Литвину не була відома фортеця під назвою Кременчук підтверджує ще одна цитата з дев’ятого фрагменту  його трактату: "Уся ця ріка [Дніпро] протікає ... по землях ... з давніх часів під владою литовською біля фортець (далі йде перелік) ... Київ (
Kіow), Канів (Kanіew), Черкаси (Czerkassі) і Дашів (Dassow), інакше — Очаків.” Як бачимо, наступною після Черкас Литвин називає вже Очаків.
Однак цитована вище примітка до "Опису...” Боплана, схоже, стала першоджерелом для багатьох дослідників, які вирішити повірити її авторові на слово, а самого першоджерела, тобто, Литвина  не читати. Бо як пояснити, що навіть у примітках І.Старостіної до московського видання 1994 року цитованого тут  трактату М.Литвина можна прочитати:

"У Кременчуга, где находилась сооруженная Витовтом крепость” – стверджує автор приміток, не вказуючи при цьому, як він дійшов такого висновку... 
Звичайно, у читача може виникнути природне запитання: адже коли автор схиляється до того, що слово Керменчик має тюркомовне походження і означає "маленька фортеця” та ще й виникла у такому звучанні ХІІІ-
XIV ст., то чи не є згадка цього слова у Литвина побічним доказом того, що фортеця на місці нинішнього Кременчука таки існувала? І існувала за часів того ж Вітовта? Так, дійсно. Переправа, про яку згадував Литвин отримала свою назву, швидше за все, саме від стародавньої фортеці. Більше того, автор немає підстав геть відкидати припущення, що ця фортеця не могла бути відновленою за часів Вітовта. Однак, разом з тим, наразі немає й жодних підтверджень того, що саме так і було. А тим більше, не може слугувати таким підтвердженням посилання на трактат  Литвина.

А може, все ж таки, слов’яни?
Розглядаючи версії походження назви Кременчука та Крюкова, ми зробили припущення, що свої назви місто та село (а згодом - посад) на правому березі отримало від золотоординських племен у ХІІІ ст. Разом з тим відзначалося, що самі ординці фортець  не будували, а користувалися для зведення власних поселень або природніми умовами захисту, або більш ранніми, давньоруськими фортифікаціями.
Звернемо увагу, що у традиції містобудувань Київської Русі  досить поширеним було зведення фортифікаційних споруд з використанням природних умов. Зокрема – будівництво дерев’яних укріплень на кам’яній основі.
Прикладами такого виду фортифікацій можуть бути стародавній Іскоростень, давньоруська фортеця ІХ-ХІІІ ст. Тустань, збудована на урицьких скелях, замок у Скалі-Подільській над Збручем.
Археологічна розвідка 2003 року (Супруненко) виявила на гранітній Скелі-реєстрі  у Кременчуці сліди її використання як каменоломні у ХІІ-ХІІІ ст. та як основи для давньої споруди[xv]. Тією ж розвідкою поблизу Скелі, в межах замку
XVII-XVIII ст. виявлено сліди давньоруського  поселення ХІІ ст..
Знахідки, особливо в купі з версією про слов’яномовне походження назви м. Кременчука (див. попередній розділ) дають підстави з  досить високою ймовірністю припустити, що перше укріплене городище було збудоване тут  саме у ХІІ столітті і цілком ймовірно, що дня цього активно використовувалися виступи гранітної скелі – і як основа для дерев’яних споруд, і як будівельний матеріал.


[i] Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1995. — Т. 7.— С. 178—179
[ii] Ніколайчик Ф. Город Кременчук. Исторический очерк. – СПб, 1891. – С.9
[iii] Грушевський М. Там же.
[iv] Лясота Е. Щоденник //Жовтень. – Львів, 1984. - №10.
[v] Боплан Г. Опис України. – Київ, 1990. – С. 45.
[vi] Żródła dziejowe. – Warszawa, 1877. – Т. 5.S. 225-226.
[vii] Нурутдинов Ф. Хроника Джахвара. – Оренбург, 1992.  
Нурутдінов Ф. Заклик давньої поеми// Хроніка-2000. – Київ, 1994. – № 2-3.
[viii] Жук. В. Із сивої давнини. Нариси з історії України та Полтавщини VII ст. до н.е. – XIV ст. н.е. – Полтава, 1998. Жук. В. Про вік Кременчука та походження його назви // П’ята Полтавська наукова конференція з історичного краєзнавства: Матеріали доповідей і повідомлень. — Полтава: вид. ПДПУ ім. В.Г.Короленка, 2003. та інші публікації цього автора
[ix] Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1993. — Т. 4.— С. 315
[x] Тут слід зазначити, що Литвин в оригіналі  помилково вживає слово "Вітординська” замість "Вітовтова”. Те, що у Литвина в тексті помилка, підтверджує Радзвілівська карта 1613 року, на якій позначено "balneum Vitoldi” – Вітовтові бані – на лівому березі Дніпра за 40 км. до його гирла.
[xi] Литвин М. "О нравах татар, литовцев и московитян”. –  М. 1994.
[xii] Там же
[xiii] Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1993. — Т. 4. – С.315-316
[xiv] Боплан Г. Опис України. – Київ, 1990. – С. 45-47.
[xv] Супруненко О., Кулатова І. та ін. Старожитності Кременчука. – Полтава-Кременчук, "Археологія”, 2004. – С.137-138.
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання




Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz